запоріжському старшині — зірвати російський прапор і кинути між товпу, яка в одну мить розірвала його на шматки.
Я рішаюся негайно поїхати до ґен. Бредова, щоби з одної сторони запобігти всяким непорозумінням, а з другої самому розпочати переговори.
Заки доставлено авта, даю наказ полк. Сальському негайно відправити відділи Корпусу Запоріжців для охорони двірців.
Зараз після того рушили авта в напрямку цитаделі. На розі Хрещатика і Александрівської вулиці, недалеко памятника Олександра II. розривається нагло бомба або ручна ґраната, кинена з поверху одного дому на вулицю. Ця експльозія була якби умовленим знаком для дикої стрілянини, яку заінсценізували імовірно большевицькі аґітатори, що крилися в місті. В одну мить місце, де перед хвилиною лунали одушевлені національні овації, перемінилося в терен жорстокого і крівавого вуличного бою.
Дика паніка огорнула величезні маси народу, більша скількість авт загородила вулицю, моє авто, в якім сидів окрім мене ще мій шеф штабу і сот. Верніш, застрягло в натовпі. Понад моїм автом і понад нами свистять кулі, вікна і крамничні вистави сипляться на вулицю, пронизливі крики страху мішаються із зойками ранених. Трупи застелюють вулицю і майдан. Мій шеф штабу вихилюється далеко з авта наперед, щоби спонукати велике вантажне авто, що стануло перед нами, зїхати з дороги і щоби в той спосіб дістати вільну дорогу для нашого авта. В тій хвилині надлітає чвалом ззаду відділ кінноти — його тупоту ми серед загального галасу не чули — стручує мого шефа штабу і сот. Верніша на землю, оба лежать на бруку і нагло я залишаюся сам. Мій шофер шарпає
