чвалує розгоном вулицею, кожна ґрупа заїздить на одно подвіря, їздці зсідають з коней, не питаючися заводять їх до стайні, беруть пашу і кидають коням під ноги. Їздці ішли потім до хати господаря, де діставали їсти. Те саме зробила і піхота. Кожний віз заїздив перед один дім, вояки входили до середини і діставали їсти. Лише артилєрія заїхала головною вулицею у тісній похідній кольоні, гарматчики принесли для коней пашу, що другий гарматчик лишався при конях, а інші ішли до домів і казали дати собі їсти. За яку годину почув я свист команданта. На цей свист виходило з домів по двох вояків, реквірували в селі свіжі підводи, а старі відпускали назад.
Підчас цього попасу червоних мав я нагоду говорити з одним гарматчиком, що залишився при конях. Це був українець і я міг з ним зовсім добре порозумітися. Від нього я довідався, що це є бриґада, що вони мають наказ іти на Григоріопіль і переслідувати білоґвардейців та контрреволюціонерів.
За яку годину знову роздалися свистки, бриґада зібралася і вирушила в тім самім порядку в напрямі Григоріополя. Коли, після двогодинного спочинку в Ґліксталі, бриґада опустила село, населення відітхнуло, при чім впевняло, що тільки завдяки нашій присутності в селі не рабували ані не плюндрували. Вони або соромилися нас або боялися. Звичайно при таких нагодах вони або рабували або плюндрували село, тому що на кольоністів, які спершу пробували боронитися, вони мали зле око. Цим разом перемарш бриґади скінчився на цім інтермеццо.
Пізніше бачив я ще два рази большевицькі відділи, цими разами богато слабші, які без задержування тільки переходили через Берґдорф. При цій нагоді стягнув якийсь большевик одній жінці шлюбну об-
