Сторінка:Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ. корпус У.Г.А. після переходу за Збруч (1937).djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


кою Соб та біля Липівня, Фронтівки і Острова з такою самою жертвенністю та енергією, як кілька місяців перед тим за Київ. Ворог ще досить дошкульно почув на собі гостре лезо нашого меча.

Тимчасом стягнено і ІІ. Корпус У. Г. А. і він, підтриманий бригадами І. і III. Корпусу, зводив в околиці Брацлава незвичайно завзяті і вперті бої з ворогом, якого перевага з кожним днем зростала.

Ґен. Шілінґ розбив при кінці листопада Дієву Армію, яка спершу досить легко дійшла аж до Бершаді і Балти, і гнав її рештки в обійми поляків.

В половині листопада була У. Г. А. така ослаблена безнастанними боями і хоробами, особливо плямистим і поворотним тифом, що при кінці цього місяця 1919 року вже, власне кажучи, не було ніякої Української Галицької Армії. Був лиш один величезний український галицький шпиталь. Українська Галицька Армія доборолася до краю.

Супроти розгрому Дієвої Армії і власної безпомічности та безсилля заключила У. Г. А. з ґен. Шілінґом перемиря.

І мене звалила недуга, я поклався у Гнівані на поворотний.

В тім часі приходили до мене знатні і впливові українські особи з найближчого окруження Головного Отамана і радили мені натиснути на Головного Отамана Петлюру, евентуальне навіть силою змусити його, щоби він кинув провадити діло, до якого зовсім не надається. На моє питання, як, власне, вони собі це уявляють і що сказав би на це український нарід, заявили вони, що Галичани є одинокі, що були б здібні довести розпочате діло до щасливого кінця. Ми, мовляв, одинокі, що маємо ще владу та повагу в краю і нарід був би нам зате лише вдячний. Розуміється само собою, що я від-