Певно знає це мій бард, знає і те, що канаки куди швидше могли вбивати один одного з того часу, як прийшли до них білі. Знає він і про инші блаженства: як з красивим, пристойним убранням прийшли сухоти, з новою половою мораллю сифіліс, з блискучою новою медициною всілякі хороби й смерть…
Авжеж сліпець мусить це все знати, він мусить знати ту велику трагедію чарівних брунатних нащадків полінезійських народів. І я не міг би припустити, що він не зазнає смутку від цієї свідомости, адже він співець…
Та краще йому не знати всієї щирої правди! Коли б цей сліпець тут, високо над новим містом Гонолюлю, міг собі уявити, що його народ не доріс до тих розсудливих білих істот, що він конає під їхніми ногами, що вони переможці, без серця, але великі…
Тільки не правду, не всю правду, о ви, боги Гаваї, ви, чотири тисячі богів, сорок тисяч богів, ви, лави, зборище богів, чотириста тисяч богів, боги лісові, гірські, водяні, всі…
Не відкривайте йому всієї правди, цьому сліпому, — мені соромно.
Не кажіть йому, що оце місто, там унизу, вже не місто білої людини, а що воно з усіма його торговельними фірмами, авто, міськими
21
