Це, звичайно, неправда, що модерний світ не знає ніякої романтики. На цьому пароплаві „Роторуа“ через таку пору року є лише вісімнадцять пасажирів першої класи, проте, які авантуристичні біографії, які цікаві пригоди розповіли вже вони мені! Розуміється, тут майже цілком нема жінок. Між нами тільки три дами, що про них багато говорити не доводиться; є й одна дитина, а решта чотирнадцять — чоловіки. Можна було б сказати, що це — корабель без жінок, коли б, звичайно, не було тут ще третьої класи: сорок одна особа, на верхній палубі ззаду, у великій тісноті, за залізним бар'єром і полотняною перегородкою, що відмежовує їх від нас — салон пасажирів. За цим бар'єром і цим полотном живуть чоловіки в білих сорочках, простіше, бо навіть у ці екваторіяльні вечори, де спека доходить до сорока ступенів, не одягаються вони в смокінги та в тверді сорочки, як ми це робимо: і там живуть молоді дівчата та жінки.
