охоти, рідко коли грав як належить ся. Сидїв найчастїйше витягнений в фотелю, замикав очи і трумкав по струнах скрипки, котру клав на колїна. Деколи добував тони лагідні і смутні, деколи гомонїли струни весело, енерґічно. Найпевнїйше відповідав він в сей спосіб на свої найтайнїйші мисли. Але, чи ся музика мала на цїли піднести його фантазію, чи лиш була випливом хвилевої примхи, не потрафлю сказати.
Безперечно збунтував-бим ся против сих денервуючих пописів, коли би не се, що він все кінчив відігранєм цїлого ряду моїх улюблених композицій, хотячи безсумнїву винагородити менї се виставленє на пробу моєї терпеливости.
Через перший тиждень нїхто нас не відвідав і я зачав припускати, що мій співмешканець є так само самітним як і я. Постепенно переконав ся я, що він має дуже много знакомих і то прямо в противних товариських сферах. Завважав я між иншими, малого, худого мужчину, з блїдим лицем, чорними проникаючими очима, котрого голова пригадувала менї своєю особливою будовою, лоб щура. Приходив два, три рази на тиждень, а Гольмс представив менї його, яко добродїя Lestrade'а
Одного ранку прийшла молода дївчина, добре одїта і сидїла більше як пів години. Того самого дня по полудни прийшов якийсь сивий добродїй, в витертім одїню, котрий виглядав на жида-гандляра і здавало ся менї, що він був дуже злісний. Безпосередно по нїм явила ся стара женщина в подертих черевиках. Иншим разом, якийсь старий, сїдоволосий добродїй мав нараду з моїм співльокатором, а на другий день прийшов урядник зелїзничий, котрого я пізнав по одїню. Скілько разів явив ся такий дивний гість, Шерльок-Гольмс про-
