кровожадних Ghaz-ів, коли-б не привязанє і відвага мого ординанса Murray-а, котрий вхопив мене і кинув на хребет осїдланого коня і в сей спосіб довіз до британських віддїлів.
Знесиленого болем, ослабленого діймаючими невигодами, вислано мене разом з великим числом ранених, до центрального шпиталю в Пешавурі. Тут почав я поволи приходити до себе і незадовго я так поправив ся, що міг ходити по салях, а навіть вигрівати ся на сонци, на верандї, аж знов звалила мене тифоїдальна горячка, ся язва наших індійських посїлостий. Через кілька місяцїв боров ся я зі смертю, а коли вкінци нещастє минуло і я почав приходити до здоровля, був я такий худий і ослаблений, що consilium лїкарів оповістило, що кождий день проволоки є грізний і належить мене сейчас відіслати до Анґлїї. Тодї всїв я на корабель „Orontes“, а в місяць пізнїйше висїв я в Plymouth з безповоротно знищеним здоровлєм, але в заміну з девятьмісячним урльопом в кишени. Батьківський ряд позволив менї перевести сей час на змаганях зміряючих до відзисканя здоровля.
Не мав я в Анґлїї нї свояків, нї дому, був я проте вільний як птах, — або радше так свобідний, як може бути чоловік, котрий може видати денно одинайцять шилїнґів і шість пенсів. Серед таких обставин удав ся я розумієть ся до Лондону, сього великого збірника, до котрого гонена непереможною силою, спішить з цїлого британського цїсарства товпа дармоїдів без занятя і означеної цїли в житю.
Через короткий час мешкав я в малім готелю на Штрондї, ведучи житє одностайне, бездїльне, а видаючи при тім більше гроший, чим менї було вільно. Стан моїх фінансів став ся незабаром так грізний, що
