— Як ви думаєте, кому це я телеграфував? — спитав він.
— Далебі, що не знаю.
— Пригадуєте детективний загін з Бекер-Стрита, що його я використав у справі Джеферсона Гопа?
— Ще б пак! — засміявся я.
— Їхня поміч у таких випадках просто неоціненна. Якщо вони збанкрутують, у мене є ще й инші джерела, але насамперед спробуймо їх. Я послав телеграму моєму замурзаному маленькому помічникові — Вігінсу і гадаю, що раніш, як ми скінчимо снідати, він з своєю бандою буде вже в нас.
Було між вісьмою й дев'ятою годинами, і в мене помічалася реакція після всіх нічних зворушень. Я зовсім охляв, почував утому в цілому тілі і якийсь туман у голові. В мене не було професійного ентузіязму, що поривав мого друга, і я не міг ставитися до справи як до суто розумової проблеми. Що до смерти Бартоломея Шолто, то я чув за нього мало доброго й не відчував особливої неприязни до його вбивців. Скарби, що-правда, то була инша річ. Частина їх належала міс Морстен, і я ладен був накласти головою, якби це допомогло знайти їх. З другого боку, посідаючи скарби, вона ставала неприступна для мене. А проте то було б дріб'язкове себелюбство, а не любов, якби такі міркування могли впливати на неї. Ванна вдома і свіжа білизна та инший одяг на прочуд добре відсвіжили мене. Зійшовши вниз, я застав сніданок на столі. Холмс сидів уже в своєму кріслі й наливав каву.
— Ось! — посміхаючись, показав він мені на розгорнену газету. — Енергійний Джонс і всюдисущий репортер розвязали вже всі питання. Та з вас, мабуть, досить цієї справи. Беріть краще шинку та яйця.
