— Пишно написано! — посміхнувся Холмс з-за своєї чашки з кавою. Що ви думаєте з приводу цього, Вотсоне?
— Я думаю, що ми були на волосинку від арешту.
— Це й мені здається. І я не поручився б за нас, якби з ним стався новий напад енергії.
В цей момент голосно задеренчав дзвоник, і я почув докірливий і обурений голос місис Гедсон — нашої хазяйки, що сперечалася з кимсь унизу.
— Боже мій, чи не прийшли вони й справді по нас, Холмсе? — скрикнув я, підводячися з крісла.
— Ні, заспокойтеся. Це — неофіційна сила: ірегулярна армія з Бекер-Стрита.
Поки він говорив, по сходах дріботіли босі ноги й лунали дзвінкі, високі голоси, а ще за хвилину в кімнату вдерлося з дванадцятко замурзаних, пошарпаних вуличних хлопців.
Не зважаючи на галасливе з'явлення, у них існувала певна дисципліна, бо, ввійшовши в кімнату, вони вишикувалися в одну лаву і втупили в нас свої запитливі оченята.
Один із них, старший на позір і вищий на зріст, виступив наперед з виглядом вищости, що зовсім не пасував до такої маленької мавпочки.
— Дістав вашу телеграму, сер, — сказав він, — і зараз же приводжу їх. З вас півтора шілінга за квитки.
— Маєте, — кинув йому кілька срібних монет Холмс. — Надалі нехай вони мають зносини тільки з тобою, Вігінсе, а ти доповідатемеш мені. Вам усім нема чого штурмувати моє помешкання. А втім, на цей раз воно й краще, що ви всі чутимете мої інструкції. Мені треба розшукати паровий баркас „Аврору“, що належить Мордхею Смісові: чорний, з двома червоними полосами;
