погнуті в двох місцях, але й пошкрябані скрізь, бо в одній кешені з ними лежали й инші речі — монети, ключі то-що. Отже, зробити висновок, що той, хто так нечемно поводиться з п'ятдесятгінеєвим годинником, людина недбайлива — не велика мудрація. Не мудра також річ зміркувати, що той, хто дістає в спадщину такий коштовний годинник, мусить бути взагалі добре забезпеченим.
Я нахилив голову на ознаку згоди.
— Англійські лихварі, бравши на заставу годинника, звичайно видряпують шпилькою номер квитка на внутрішньому боці покришки. Це краще, ніж навішувати білетик з номером, що може впасти й загубитися. На цьому годинникові я в лупу бачу аж чотири такі номери. Очевидно, ваш брат куштував таки гіркої. Друга очевидність — становище його иншим разом кращало, бо инакше він не міг би викупати застави. А тепер я попрошу вас глянути на внутрішню покришку, де єсть дірка для ключа. Подивіться, як уся покришка пошкрябана круг тої дірки. Хіба ж у тверезої людини ключ міг би залишити ці тисячі борозенок? А зате ви побачите їх на годиннику кожного п'яниці. Він заводить його вночі і залишає сліди своєї непевної руки. Невже ж у цьому полягає яка-небудь таємниця?
— Ні, це ясно, як білий день, — одповів я. — Шкодую, що дорікнув вам. Мені слід було б няти більше віри вашим чудовим здібностям. А чи єсть у вас тепер яка-небудь справа?
— Та ні, і це гнітить мене, бо я не маю для чого жити. Подивіться лишень у вікно. Коли ще світ був такий похмурий, сумний і нікчемний? Що може бути прозаїчніш і матеріяльніш од цього жовтого туману, що в'ється вулицею й залазить аж у будинки! І навіщо