до шибки. То було бородате, волосате обличчя з жорстокими очима і з виразом невимовної люти. Ми з братом метнулися до вікна, але він уже пішов. Коли ми повернулись до ліжка, голова батькова схилилася йому на груди, і пульса вже не було.
„Цієї ж ночи ми обшукали ввесь сад, але не знайшли ніяких слідів, як не рахувати відбитка одної ноги на грядці під вікном. Якби не цей відбиток, можна було б подумати, що то була мара. А втім, ми незабаром пересвідчилися, що нас оточує якась таємниця. Ранком вікно в кімнаті батька знайшли відчиненим, всі шафи й скрині стояли розбиті та поламані, а на грудях у нього лежав клапоть паперу, де було надряпано слова: „Знак чотирьох“. Що значать ті слова і хто відвідав спальню батькову, ми не знаємо й досі. Нам здавалося, що вони не вкрали нічого, дарма що все в кімнаті було перекинено. Звичайно, ми з братом звязуємо цю пригоду із страхами, що так мучили отця, але вся історія в цілому ще й тепер лишається для нас тайною“.
Чоловічок спинився, щоб запалити свою люльку, і короткий час сидів у задумі. Слухаючи його оповідання, ми не промовили ні слова. Коли він розказував про смерть її батька, міс Морстен пополотніла, і один момент я опасувався навіть, що вона знепритомніє. Шерлок Холмс одхилився назад у своєму кріслі і слухав, поблискуючи очима з-під примружених повік. Дивлячись на нього, я не міг не пригадати, як гірко скаржився він цього ж таки ранку на буденщину в житті. Тепер, принаймні, він мав, куди прикласти свої розумові здібності. Містер Тадеуш Шолто поглядав на всі боки, очевидно, пишаючись ефектом, що його історія справила на нас.
