Лорд Джон цікаво роздивлявся папороть, що своїм гіллям окривала таборище.
— Дивіться! — сказав він. — Це, я думаю, якийсь знак.
До дерева цвяхом було прибито дошку, що вказувала на захід.
— Безперечно — знак, — ствердив Челенджер. — Що ж інше? Наш дослідник думав, що заблудив і хотів залишити вказівки тим, хто піднявся б шукати його. Мабуть, ми знайдемо якісь знаки і в дальшому.
Ми, і дійсно, знайшли їх, але знаки ті були жахливого й цілком несподіваного характеру.
Під самим кряжем росли хащі високого бамбуку на зразок тих, що їх ми зустріли передніш. Стеблини багатьох рослин мали коло двадцяти футів заввишки і закінчувались цупкими, гострими як списи, вершечками. Коли ми проходили вздовж бамбуку, щось біле блимнуло мені перед очима. Просунувши голову між стеблини, я побачив череп. Ввесь кістяк лежав неподалеку на кілька футів ближче до краю хащів.
Ударами мачете наші індіяни розчистили галяву круг нього, і ми в усіх подробицях могли вивчити цю давню трагедію. Від убрання лишилися самі лахміття. Зате на кощавих ногах збереглися чоботи, і ясно було, що померлий був європеєць. Між кісток лежав золотий годинник од Гедсона в Нью-Йорці, ланцюжок з вічним пером і срібний цигарник з ініціялами Д. К. од А. Е. С. на віці. Стан металу свідчив за те, що катастрофа сталася нещодавно.
— Хто б це міг бути? — міркував лорд Джон. — Бідолашний, всі кістки в його попереламані.
— І між них виріс бамбук, — зауважив Самерлі. — Бамбук росте дуже швидко, але не міг же труп лежати тут так довго, що бамбук витягся аж на двадцять футів.
