На мою думку, це небезпечний божевільний; він хворіє на манію величі і має деякий нахил до науки. Це якраз людина для вас, містер Меловне. Ідіть тепер і подивіться, що з ним можна зробити. Ви вже досить дорослий, щоб пильнувати самого себе, і маєте не абияку силу. Крім того вас захищатимуть наші закони про недоторканість особи.
Лукаве червоне обличчя знову обернулося в рожевий овал, облямований пухом. Авдієнція була скінчена.
Я пішов до Клюбу Диких, але перед тим, як уступити туди, сперся на баляси тераси Едельфі і, замислившись, втупив погляд у брунатну, масну від нафти ріку. На вільному повітрі моя голова завжди робить краще. Я видобув з кешені список подвигів професора Челенджера і ще раз перечитав його при світлі електричної лямпи. І раптом на мене спало надхнення. Газетний робітник бувши, я прекрасно зрозумів, що мені не пощастить зайти в зносини з вередливим професором. З другого, боку, скільки я довідався з коротенької біографії, він був фанатик науки. Чи не тут треба шукати його вразливого місця? Спробуймо.
Я ввійшов до клюбу. Дзиґарі тільки-но вибили одинадцяту годину. У великій залі було майже повно люду, а нові відвідачі все ще надходили. В кріслі проти коминка я побачив високого, худорлявого чоловіка. Коли я підсунув крісло до нього, він повернувся. То була найбільш потрібна мені тепер людина — Тарп Генрі з редакції „Природи“, що завжди радо допомагав усім своїм знайомим. Не гаячи часу, я зараз же зняв із ним розмову.
— Що відомо вам про професора Челенджера?
— Челенджер? — він насупив брови й прибрав вигляду суворого вченого. — Челенджер — це той, що наказав сім мішків гречаної вовни про свою подорож по Південній Америці?
