відверто сказав, що вони тільки загають час і дурно витратять гроші, коли спробують піти нашим слідом. В звіті бо, змінено все — навіть імена — і я певний, що й найпильніше студіювання моїх записок не наблизить нікого до відкритої нами країни.
Ми думали, що збудження, яке ми спостерігали, проїздячи Південною Америкою, суто місцевого характеру. Можу запевнити всіх моїх англійських приятелів, ми й уявлення не мали про шум, який чутки за наші пригоди викликали в Европі. До Саусгемптону лишалося ще не менше як миль п'ятьсот, а бездротовий телеграф на Івернії приймав уже силу депеш на наше ім'я. Пропозиції різних газет і телеграфних агентств заплатити величезну суму бодай за коротенькі відомості про наслідки експедиції, свідчили про інтерес до нас не лише з боку вчених, а й широкої публіки. Проте, ми умовились нічого не казати представникам преси, доки не складено звіта членам Зоологічного інституту. Вони дали нам доручення; їм — і перші інформації. Так ми й відповіли армії журналістів, що атакували нас у Саусгемптоні. Не дивно, що всю увагу населення взяли на себе збори членів Зоологічного інституту, призначені на вечір 7-го листопада. Зал інституту, де відбувалися перші збори, визнано за замалий, і засідання перенесено до Квінс Гола на вулиці Регента. Згодом з'ясувалося, що всієї маси, охочих послухати нас, не вмістив би й Альбертс-Гол.
Збори відбулися на другий день по нашому приїзді. Перший день, ясна річ, ми віддали нашим особистим справам. Про свої я тимчасом не говоритиму. Може, згодом я заспокоюся і буду згадувати за них з меншим зворушенням ніж тепер. З першої частини мого оповідання читач знає, що спонукнуло мене на цю подорож. Доцільніш буде, як я спершу ознайомлю його з ре-
