обурений вигуками: „Не голосуйте!“ „Геть його!“ „Женіть його!“ З другого боку, незадоволені — а їх теж було чимало — вітали поправку голосними: „До порядку!“ „Голова, спиніть їх!“ „Правильно!“. На задніх лавах зчинилася сварка. Студенти-медики почали місити один одного кулаками. Тільки присутність у залі великої кількости дам стримала авдиторію від справжньої бійки. Раптом ворохобня вгамувалася, впала цілковита тиша. Професор Челенджер звівся на рівні ноги. Його вигляд і владні маніри заспокоїли публіку, і коли він підніс угору руку, всі сіли на свої місця й налагодилися слухати.
— Багато хто з присутніх, — сказав професор Челенджер, — пам'ятають подібні дурнячі й непристойні сцени, що мали місце на останніх зборах підчас мого виступу. Головним провідцею скандалу був тоді професор Самерлі, і дарма, що тепер він одверто визнав свою помилку, я цього забути не можу. Сьогодні од особи, що тільки-но залишила трибуну, я чув ще образливіші фрази, і хоч то буде самовідречення з мого боку, я хочу спуститись до розумового рівня попереднього промовця, аби ні в кого не залишалося жодного сумніву. (Сміх, шум). Не буду нагадувати зборам, що професор Самерлі був тільки номінальний начальник експедиції. Всі ж свої успіхи вона завдячує мені, бо головною дієвою особою був усе ж таки я. Це я провів трьох присутніх тут джентльменів до плята і, як ви чули, переконав їх у правдивості моїх свідчень. Ми сподівалися, що, повернувшися, не зустрінемо нікого, хто дозволив би собі не поняти нам віри. Пам'ятаючи, проте, свій попередній виступ, я привіз із собою деякі докази, що мусять переконати кожну розумну людину. Як казав уже вам доповідач, люди-мавпи сплюндрували наш табір і між іншими побили наші
