вок: „Дивне подружжя“. Він же, той містер Меловн, страшенно любить порпатись у грязюці та жерти різну покидь, як і вся його братва porcus ex gregi diaboli — свиня з череди діявольської. Хіба не так, містер Меловне?
— Ви, дійсно, незносні, — запальчасто відповів я.
Професор усміхнувся і вклонився.
— А тепер ми утворимо коаліцію, — загуркотів він, зиркаючи то на мене, то на дружину й випинаючи свої могутні груди. — Вибачте за легковажні хатні балачки, містер Меловне, — раптом змінив він тон. — Я покликав вас зовсім не для того, щоб звірятися вам з нашими родинними жартами. Біжіть собі, жіночко, і не журіться. — Він поклав свою лапу на її плече. — Ти мала рацію в усьому, що казала. Якби я завжди слухав тебе, з мене вийшли б кращі люди, але тоді я не був би Джордж Едвард Челенджер. Кращих людей аж кишить, моя голубонько, а Челенджер один. Затям це собі добре. — І професор несподівано поцілував її. — Прошу, містер Меловне, — гостинно звернувся він до мене, — сюди, прошу, сер.
Ми ввійшли в кімнату, яку з таким галасом залишили десять хвилин тому. Професор старанно зачинив двері, підсунув мені крісло й ткнув під самий ніс ящик з сигарами.
— Справжні Сан-Хуан-Колородо, — одрекомендував він. — Для таких вразливих людей, як ви, наркотики — дуже корисна річ. Господи, та не кусайте ж її. Ріжте, і ріжте шанобливо. А тепер одхиляйтесь назад і уважно слухайте те, що я вам казатиму. Якщо вам заманеться зробити якесь зауваження, або поставити запитання, відкладіть його до слушнішого часу.
Перш за все щодо вашого повернення сюди після цілком заслуженого вигнання, — він випнув наперед
