нього, але його затягло у вир, і в руках мені лишилася тільки частка крила. Коли мене викинуло на берег, я був непритомний, але мізерних залишків свого скарбу я не випустив. Ось воно перед вами.
Професор витяг з шухляди якусь річ, що нагадала мені верхню частку крила величезного кажана. То була крива кістка щонайменше в два фути завдовжки, і з неї звисав клапоть перетинкової тканини.
— Велетенський кажан, — висловив я думку.
— Нічого подібного, — з докором у голосі відмовив професор. — Мені, що виховувався і ввесь час жив у науковому оточенні, просто дивно, до чого мало обізнані у нас з найелементарнішими принципами зоології! Невже ж ви не знаєте, що крило птаха — то передпліччя, а крило кажана становлять три пальці з літавкою між ними. В даному випадкові кістка, безсумнівно, — не передпліччя, і ви ж сами бачите, що на ній висить тільки одна перетинка. Отже кістка не може належати кажанові. Ну, а в разі це не птах і не кажан — що ж воно тоді?
Мої невеличкі запаси знання було вже вичерпано.
— Бігме, не знаю.
Челенджер знову розгорнув твір Лянкастра, що на його він посилався вже передніш.
— Ось, — показав він на малюнок якогось надзвичайного страховиська. — Чудовий образ диморфодона або птеродактиля — летючого плазуна юрської доби. На наступній сторінці — діяграма, де пояснюється механізм рухів його крила. Порівняйте її з тим зразком, що у вас в руках.
Мене обсипало морозом, як я глянув на діяграму. Я був переконаний. Та для сумніву не лишалося вже місця. Малюнок, фотографія, оповідання, а тепер ще і ця кістка — доказів було забагато. Я так і сказав, і
