Разом із тим бажано було б мати в складі експедиції й представника преси.
— Тоді я пропоную обрати обох джентльменів, — сказав професор Челенджер. — Збори уповноважать їх товаришувати містерові Самерлі в його подорожі і ствердити правдивість моїх свідчень.
Серед галасу та оплесків вирішено нашу долю, і незабаром я плив уже в людському бурчаку, напрямляючись до виходу. В голові мені туманіло. Велетенська задача, яку я перенімав на себе, пригнічувала мене. Коли я видобувся з інституту, мені здалося, що студенти на бруку метушилися, а якась, озброєна важкою парасолькою рука підносилась і падала серед них. Потім, стрінутий шумом та сміхом, перед моїми очима шмигонув автомобіль професора Челенджера, і я опинився на заллятій сріблястим світлом вулиці Реґента, занурений у думки про Ґледіс та моє дивовижне майбутнє.
Раптом хтось доторкнувся мого ліктя. Я обернувся, і в очі мені впав насмішкуватий, владний погляд високого, худорлявого чоловіка, що зголосився бути за мого кампаньйона в тій фантастичній подорожі.
— Містер Меловн? — сказав він. — Ми нібито їдемо вкупі. Я мешкаю неподалеку в Ольбені. Може, ви ласкаво вділите мені півгодини, бо я дуже хочу поговорити з вами.
Ми з лордом Джоном Рокстоном пройшли вулицею Віго під похмурі портали цього аристократичного будинку. В кінці довгого темного коридору мій новий знайомий одчинив двері й повернув електричний ви-
