треба завітати до редакції примусила мене розлучитися з ним. Коли, я відходив од нього, він мастив свою влюблену рушницю, стиха сміявся, смакуючи наперед пригоди, які чекали на нас. Для мене було ясно, що в цілій Англій я не знайшов би собі за товариша спокійнішої голови й відважнішого серця.
Тої ж таки ночі, хоч як утомили мене події цього бурхливого дня, я сидів у кабінеті Мек-Ардла. Стан речей здавався йому настільки важливим, що наступного ранку він збирався зробити спеціяльну доповідь самому головному редакторові. Ми погодилися, що про наші пригоди я подаватиму докладний звіт у вигляді листів на ім'я його — Мек-Ардла. Листи ці, залежно від дозволу професора Челенджера, або вміщуватимуться зараз же у „Газеті“, або будуть видруковані згодом окремою книжкою. На запитання телефоном ми дістали несподівану відповідь. Челенджер спершу вибухнув прокльонами на адресу преси, а в кінці обіцяв особисто передати нам докладні інструкції, якщо ми вкажемо, коли та яким пароплавом ми їдемо. На друге запитання він не відповів нічого, а дружина його ознаймила, що професор лютує, й просила не дратувати його більше. Третя спроба, зроблена на другий день, призвела до оглушливого хряску в телефонній рурці, а з центральної станції нам сказали, що апарат у професора Челенджера, очевидно, попсований. Після цього дальші спроби було залишено.
А тепер, терплячий мій читачу, я більше безпосередньо до вас не звертатимусь. Віднині всі відомості за мене (якщо вони будуть, звичайно) ви можете дістати тільки через нашу редакцію. Всі матеріяли щодо цієї найнезвичайнішої експедиції я передаю редакторові. Коли нам пощастить повернутись додому, спогади про те, як виникла ця непевна справа, все ж та-
