— Курупурі — то тутешній полісун, — пояснив лорд Джон. — Цим ім'ям вони взивають усяку нечисту силу. Бідолашні думають, що тут живуть різні примари і уникають наближатись до цього лісу.
На третій день стало ясно, що їхати човном довго не доведеться, бо річка швидко міліла. На протязі кількох годин човен двічі чіплявся за дно. Нарешті ми витягли піроги на берег і перебули ніч на обмілині. Ранком лорд Джон і я пройшли рівнобіжно з річкою милі зо дві і, повернувшись, ствердили думку професора Челенджера, що човном далі їхати не можна. Потім ми заховали піроги в чагарнику й зробили на одному з дерев зарубку, щоб легше знайти їх з поворотом. Вантаж — зброю, патрони, їстивне, намет, одіж і решту — ми розподілили між собою і, поклавши на спини пакунки, розпочали найтрудніший етап нашої експедиції.
Цей новий етап позначився й новою серйозною сутичкою між професорами. Прилучившись до нас, Челенджер з першого ж моменту перейняв на себе ролю начальника експедиції і, на явне незадоволення Самерлі, давав усім нам накази. Виконуючи свої обов'язки, він і того ранку запропонував товаришеві професорові — нести анероїда, і тут зчинилася буря.
— Дозвольте спитати, сер, — сказав Самерлі з удаваним спокоєм, — хто уповноважив вас давати нам накази?
Челенджер блисконув очима й наїжився.
— Я роблю це, професоре Самерлі, як начальник експедиції.
— Мушу сказати, сер, що я не визнаю вас за начальника.
— Справді? — уклонився, всміхаючись, Челенджер. — Може, ви тоді зласкавитесь визначити точно моє місце тут?
