протязі лише шістьох миль у східньому напрямкові і ніде не знайшов дороги. Що ж будемо ми робити?
— На мою думку, єсть лише один розумний вихід, — сказав професор Самерлі. — Якщо ви йшли на схід, ми дослідимо західню частину кряжу. Мабуть, піднятись на плято можна десь там.
— Правильно, — погодився лорд Джон. — Плято невелике, і, обійшовши круг нього, ми або знайдемо дорогу, або повернемось на місце, звідки вийшли.
— Я пояснював уже нашому юному другові, — сказав Челенджер (він завжди говорить про мене так, ніби я учень першої групи), — я пояснював уже нашому юному другові, що легко-приступного шляху до плята тут не може бути. Будь він, плято не було б ізольоване, і на ньому не могли б існувати умови, що так розбігаються із звичайними законами життя. Проте, я припускаю, що тут єсть місця, де може видряпатись на вершину досвідчений альпініст і ніяк не спроможеться злізти вниз важка, незграбна тварина. Напевне, вони єсть тут, такі місця.
— Звідки це ви знаєте, сер? — задерикуватим тоном спитав Самерлі.
— А звідти, що мій попередник — американець Мепл Вайт — відбув цю подорож. Як би інакше міг він бачити дивовижні тварини, що їх він зарисував у своїй записній книзі?
— Ваші міркування нібито випереджають факти, — не здавався впертий Самерлі. — Я бачу ваше плято і не заперечую його існування, але в мене немає ніяких доказів, що там єсть життя.
— Заперечуєте ви, сер, чи не заперечуєте, це ж абсолютно маловажно. Добре, що хоч плято врізалося вам у пам'ять. — Тут він глянув на плято і раптом, скочивши з прискалка, схопив Самерлі за підборіддя й
