КІЛЬКА день після катастрофи Нетті не виходив з кімнати, а в очах Стерні я став інколи помічати вираз просто недоброзичливий. Розуміється, через мене загинув видатний учений, і матетичний розум Стерні не міг не рівняти цінности того життя, що було втрачене, до того, що було врятоване. Менні лишався незмінно рівним і спокійним, навіть подвоїв свою уважливість і піклування про мене; так само поводився і Енно, і вся решта.
Я став ще впертіше вчитися марсіянської мови і при першій зручній нагоді попросив Менні дати мені якусь книжку з історії марсіянського людства. Менні радо привітав мою думку і дав мені підручника, що популярно викладав всесвітню історію для марсіянських дітей.
З допомогою Нетті я почав читати й перекладати цю книжку. Мене здивувало мистецтво, з котрим невідомий автор оживлював і конкретизував ілюстраціями найзагальніші й найабстрактніші, на перший погляд, розуміння й схеми. Ця мистецька вмілість дозволяла йому вести свій виклад так геометрично витримано і так логічно послідовно, як не зважився б писати для дітей жаден з наших земних популяризаторів.
Перший розділ мав просто філософський характер і був присвячений ідеї Всесвіту, як Єдиного Цілого, що все в собі містить і все собою визначає. Цей розділ яскраво нагадав мені твори того робітника-мисленника, котрий у-перше в безпосередній і наївній формі. виклав підстави пролєтарської філософії природи.
Другий розділ оповідав про ті безмежно давні часи, коли у Всесвіті ще не склалось було жадних відомих нам форм, коли хаос і непевність панували в безмежних просторах. Автор пояснював, як відокремлювались у цьому осередкові перші безформні скупчення невловимої і хемічно ще не визначеної матерії, — і як скупчення ці стали зародками велетенських зоряних світів, якими суть зоряні туманности, а в тім числі й наш Молочний Шлях зо своїми 20 міліонами сонць, серед котрих наше сонце є одним з найменших.