приклад, підживити опір організма тій, або іншій хоробі. Ми ж ідемо далі і вживаємо міни крови між двома людськими істотами, з яких кожна може передавати іншій безліч умов підвищення життя. Це — простісіньке одночасне переливання крови одної людини другій подвійним сполученням відповідними приладами іхніх кровогонних органів. Коли додержати всіх вказівок обережности, то це річ цілком безпечна. Кров одної людини живе в організмі іншої і вносить глибоке поновлення в усю її тканину.
— Таким чином можна вертати молодість старим, вливаючи в їхні жили юнацьку кров?
— Почасти, так; але, розуміється, не в повній мірі, бо кров — це ще не все в організмі і вона в свою чергу ним перероблюється. Тому, отже, молода людина не старіє від крови старої; молодий організм швидко перемагає все, що в тій крові є недужого й пристаркуватого, а в той же час він засвоює з неї багато де-чого такого, чого в ньому нема; отже, енергія і гнучкість життєвих функцій зростають і в ньому.
— Як що це така проста річ, то чому ж наша земна медицина ще й досі не користає з цієї методи? Адже вона знає перелиття крови вже кілька сотень літ, коли не помиляюся.
— Не знаю, може бути, що вам перешкоджають якісь особливі органічні умови, котрі позбавляють у вас цю методу її значіння. А може бути, що це просто наслідок вашої психології індивідуалізму, котра так гостро відмежовує у вас одну людину від одної, що думка про життєве злиття їх — вашим ученим майже не по силах. Крім того, у вас поширено безліч хороб, що затроюють кров, про котрі й самі хорі часто не знають, інколи ж з ними ховаються. Те ж переливання крови, що тепер, — дуже рідко, — практикує у вас медицина, має якийсь філантропійний характер: у кого крови багато, той дає її іншому, хто в цю хвилю дуже її потрібує, в разі, напр., великої втрати її через рану. Звичайно, у нас подеколи буває й це, але, як система, живе щось інше, — те, що відповідає всьому нашому ладові: товариська міна життя, не лише в ідейному, а й у фізіологічнім існуванню…
