князя Романа“ і далі йде складена похвала йому, якою, звичайно, кінчиться оповідання за кожного князя. Про смерть Романову немає звістки в галицько-волинському літописі, а є вона в Лаврентівському спискові, куди, мабуть, перейшла з галицько-волинського літопису. Є й инакші ще познаки, що свідчать про неповноту чи про пропуски в галицько-волинському літописі. В Іпатському спискові проставлено роки, а в инших списках (Хлєбніковському, Поґодінському та Єрмолаєвському) їх нема: виходить, що роки були розставлені пізніше, розставив їх мабуть той, хто з'єднав галицько-волинський літопис із київським зводом, або знайшов його вже з'єднаним з ним, нема там і таких висловів, як „бысть тишина“, „не бысть ничтоже“. Але є й протилежний погляд на це питання; це погляд М. С. Грушевського. На його думку галицько-волинський літопис дійшов до нас у своїй цілості, не стративши свого початку. „З того, що ми маємо кодекси, де галицько-волинська літопись злучена з київською, а хронольогії не має, видко, що хронольогізував її ані той, хто прилучав її до Київської літописи, ані остатній редактор галицько-волинської літописи. Ані той, ані другий, знаючи, що галицько-волинська літопись була зовсім осібною цілістю від київської й не стояла з нею в ніякім звязку, не впав-би був на гадку вести хронольогію літописи безпосередно через галицьку, почавши від року 1201. Підношу се з огляду на те, що в літературі висловлялися гадки, ніби хронольогізував галицько-волинську літопись той, хто «пришив» її до київської, напр., Бестужевъ-Рюминъ, О составѣ рус. лѣтописей, с. 153.
В звязку з сим пришиваннєм стоїть часто повторювана гадка, ніби галицько-волинську літопись ми маємо без початку. Декотрі дослідники (Соловьов, Костомаров) бачать навіть у волинських звістках київської літописи з XII в. останки «першої половини» галицько-волинської літописи. Але на се нема ніякої підстави. Ніщо не вказує на те, аби галицько-волинська літопись що-небудь стратила на своїм початку. Страшенний період («по смерти же великаго князя Романа» аж до «срѣтоша и (Рюрика) бояре галичкыи и володимерьстии»), розширений ріжними вставками… служить вповні природним (як на стиль літописи) вступом до галицької літописи, і всякі припущення про якісь утрачені вступні частини зовсім довільні, — на них у літописи не знаходимо ніяких вказівок. З рештою се й зовсім рациональна вихідна точка для літописця, що заберався описати історию Данила — почати від смерти його батька й тих замішань, які з того виникли. Нічого, що вказувало-б на галицьку літопись, з її характерним риторичним стилем, ми не знаходимо в київській літо-
