радісно вперед і пити з чистої криниці надхнення, — але раптом цей запал остигає, і на устах поетових зміїться іронічна посмішка:
І бачу я ў канцы няхітрую прыпіску,
што «кнігу гэтую раб божы, дзяк Гапон,
дзеля душы сьпісаў у месьце Воўкавыску
у рок сем тысяч сто васьмы з початку дзён»[1].
У «Слуцьких ткалях» Багдановіч використав відомий мандрівний мотив про те, як ткаля переплутує взори. Мотив цей знаходимо, між іншим, в «Александрийских песнях» М. Кузміна[2]. Всі ці вірші М. Багдановіча складають разом окремий цикль, що зветься «Старая Беларусь».
У віршах, писаних на психологічні та філософські теми, поет ставить і розв'язує загальнолюдські проблеми. Не зважаючи на це, він тут суб'єктивніший, ніж у віршах попередньої групи. Крім того, тут більше й песимізму. Песимізм цей, правда, тимчасовий і поверховий. Коріння його треба шукати, поперше, в тій реакційній добі, протягом якої розвивалась творчість М. Багдановіча, подруге, в тодішній філософській та художній літературі (маємо на увазі філософію Шопенгауера й Гартмана та символістичну поезію)[3]. У вірші, присвяченому Д. Дзябольському, поет каже, що все йде, минає й що суть життя полягає в тому,
