Раз закинув рибяк сітку
И викинув з води плітку —
Дрібненька, срібненька… Стала ся просити:
„Дозволь мені, чоловіче, ще в воді пожити.
Лиши мене малесеньку по річці гуляти,
Щож ти будеш за наідок тепер з мене мати?…
Я маленька, та худенька — ино самі кісти,
Дармісенько твоі зуби будуть мене гризти.
Пусти-ж мене на вигоду до рідноі мати,
Будуть мене моя ненька, в ставку годувати;
Як виросту на велику та хорошу плітку —
Єй же Богу! сама влізу тогді в твою сітку…“
„А цур тобі! — рибак каже — яке мудре лихо!
Оть піди но до коробки, та поседи тихо.
