А Вовчик не про сіно дума;
Коли-б йому шматок мнясця!
— „Ні — каже він: — спасибі, кумо!“
Та й з тим голодний лицар мій
Пішов до-дому сам не свій.
Отсе-ж то теє: на, небоже,
Те, що́ мені не гоже.
Хтось Мухам набрехав,
Що на чужині красче жити,
Що слід усім туди летіти,
Хто щастя тут не мав.
Наслухались дві Мухи того дива
(Про це найбільше чміль гудів):
„Тут — кажуть — доля нещаслива,
Дурний, хто досі не летів!
Покиньмо, кумо, Україну —
Нехай їй хрін!
Та помандруймо на чужину,
Аж до великих тих долин,
Де доля красчая вітає,
І може плаче, нас ждучи…
Зіми там, кажуть, небуває, —
Гуляй, безпешно живучи!“
Так одна Муха-цокотуха
Базікала з кумою в-двох.
Коли поглянуть на горох —
Сидить Бджола та мовчки й слуха.
— „Здоровенькі були!“
Обидві Мухи загули:
