Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/33

Довічного прокляття. Брат мій Авель —
Пастух, і в жертву віддає тому
Ягняток перших, хто звелів землі
Нічого нам без поту не давати.
Птахів раніше починає Зілла,
Моя сестра, молитись. Навіть Ада,
Моя кохана, й та не розуміє
Думок, що збурюють мене: ніколи
Ніде не зустрічав я співчуття.
Гаразд, я з духами порозуміюсь.

Люцифер.
Якби не був готовий ти душею
До цього товариства, я б не став
Перед тобою: змія було б досить
Причарувати вас, як і тоді.

Каін.
А! Ти це матір спокусив?

Люцифер.
 Нікого
Нічим, крім правди, я не спокушав.
Чи не знання те дерево принесло?
Чи не рясніло дерево життя?
Чи я звелів не рвати їх плоди?
Чи я садив недоторкані речі
Біля істот невинних і тому
Цікавих? Я зробив би з вас богів;
І навіть той, хто вигнав вас, вас вигнав,
Щоб «не вкусили дерева життя
Й богам не стали рівні». — Так він мовив?

Каін.
Так переказували ті, хто чув
Це в громі.

Люцифер.
 Хто ж тоді був демон? Той,
Хто вам життя заборонив, чи той,
Хто дав би вічність вам, і щастя, й міць
Знання?

30