Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/75

Каін.
 Дивився —
Що ближче миле, то миліш воно.

Люцифер.
То це була облуда… Що лишилось,
Наблизившися до твоїх очей,
Прекрасніше далекої краси?

Каін.
Сестра моя. Усі небесні зорі,
Нічна глибока синь, де світить місяць,
Немов би дух або оселя духа…
Всі барви присмерку… світанок пишний…
І дивний захід сонця, коли очі
Приємна сповнює мені сльоза
І серце легко лине ген за ним
У тім раю легких західних хмар…
Тінь ліса, кущ зелений, птах співочий —
Вечірній птах, що про любов співа
У лад із херувимами, коли
Вгасає день над мурами Едему; —
Все це — ніщо в моїх очах і серці
Перед обличчям Ади: забуваю
І небо й землю.

Люцифер.
 Тлінна ця краса.
Зоря і цвіт творіння молодого,
Обійми перші смертних на землі
Створили; та й вона — облуда.

Каін.
Гадаєш так, бо ти не брат їй.

Люцифер.
 Смертний!
Братаюсь я з бездітними лише.

Каін.
Тоді ти нам не можеш співчувати.

72