Нусінґен у скруті і розумна в своїй дурості, як чарівний Ля-Пальферін.
Згодом кілька день, годині о сьомій уранці, вона по-кошечому підійшла до Ремонанка, коли той відмикав свою крамницю.
— Як би зробити, щоб довідатись про ціну речей, що в моїх добродіїв зібрані? — спитала вона.
— Ах, це дуже легко, — відповів торговець рідкощами своїм жаргоном що його далі не варт наводити, щоб не тьмарити оповідання. — Якщо ви будете грати зі мною на чисту (?), то я покажу вам дуже чесного цінувача, який скаже вам ціну картин до копійки…
— Хто?
— Пан Маґус, один єврей, який за справи береться тепер тільки ради розваги.
Ім'я Елі Магуса надто відоме в „Людській Комедії“, щоб про нього розводитись; покинувши торгувати картинами та рідкощами, він, як купець, робив те саме, що й Понс, як аматор. Славетні цінувачі — небіжчик Анрі, Піжо та Море, Тере та Роен, словом усі музейні експерти, були діти проти Елі Маґуса, що пізнавав шедевр під столітнім брудом, знав усі школи й підписи всіх малярів.
Цей єврей, що приїхав до Парижу з Бордо, покинув 1835 року торгівлю, але не покинув жалюгідного одягу, який носив звичаєм більшости євреїв — така бо вірна ця раса своїм традиціям. За середніх віків євреї через переслідування мусіли ходити в лахах, щоб одвернути підозру, мусіли завжди скаржитись, пхинькати, кричати про злидні. Ця колишня потреба зробилася, як завжди буває, народнім інстинктом, ендемічною вадою. Елі Маґус, купуючи та спродуючи діяманти, торгуючи картинами й мереживом, коштовними рідкощами й емаллю, виборною скульптурою та старими ювелірними виробами, мав величезні, нікому невідомі достатки, набуті в цій торгівлі, що зробилася дуже поширеною. Справді, за останні двадцять років число таких торговців подесятерилось у Парижі — в місті, де пливуть рідкощі з усього світу. А картини тільки в трьох містах і продаються — в Римі, Лондоні та в Парижі.
