ці картини, то з любови, тільки з любови до мистецтва, прекрасна дамо!
— Ти такий сухий, синочку, що я розумію оту любов, — сказала дверниця. — Але якщо ти не пообіцяєш мені сьогодні при Ремонанку шістнадцять тисяч, так завтра буде двадцять.
— Обіцяю шістнадцять, — відповідає єврей, наляканий жадністю дверниці.
— А чим б єврей міг заприсягтися?.. — спитала Сібо в Ремонанка.
— Можете довіритись йому, — відповів залізняк, — він також чесний, як і я.
— Ну, а ви? — спитала дверниця, — коли я допоможу й вам купити, що ви мені дасте?..
— Половину заробітку, — швидко відповів Ремонанк.
— Я хочу знати, скільки, не торговка ж я, — відповіла Сібо.
— Ви чудово розумієтесь на справах! — сказав Елі Маґус. — 3 вас знаменита купчиха.
— Я ж кажу їй, щоб поєдналась зі мною тілом і добром, — сказав овернець, беручи пухку руку Сібо та плескаючи по ній, як молотом. — Ніякого вкладу мені не треба, крім вашої краси! Нащо вам триматися того турка та його голки! Хіба якомусь дверникові збагатити таку чудову жінку, як ви! Ах, як би виглядали ви десь у крамниці на бульварі, серед рідкощів, з аматорами балакаючи та зводячи їх! Покиньте свою дверницьку, коли потягнете тут грошенят, і побачите тоді, які ми вдвох будемо.
— Потягнете грошенят! — скрикнула Сібо. — Та я нездатна тут і цвяшка взяти, чуєте ви, Ремонанку! Мене по всьому кварталі за чесну жінку знають, он що!
Очі в Сібо палали.
— Ну, заспокойтесь! — сказав Елі Маґус, — цей овернець, здається, дуже вас любить і образити вас не хотів.
— А як би вона діло повела! — скрикнув овернець.
— Будьте справедливі, синочки, — вела пані Сібо пом'якшавши, — і подумайте самі, яке моє життя тут…
