смаку, і безженець передусім розв'язав цю справу, обідаючи щодня в гостях. А за Імперії культ знаменитостів стояв вище, ніж тепер у нас, — може тому, що їх було менше й що вони мали менше політичних претенсій. Тоді поетами, письменниками, музикантами робились без великого клопоту! Понс, що в ньому добачали можливого суперника Нікольо, Паерам та Бертонам, діставав тоді стільки запрошень, аж мусів їх до пам'ятної книжки записувати, мов той адвокат свої справи. До того ж, поводився він по-мистецькому, — дарував свої романси всім своїм господарям, грав у них на піяно, приносив їм ложі до театру Федо, для котрого працював; уряджав у них концерти, навіть грав іноді на скрипку в своїх родичів, імпровізуючи маленький баль. Найкращі чоловіки Франції воювали тоді з найкращими чоловіками коаліції, тому бридоту Понсову названо ориґінальністю за великим законом, що проголосив Мольєр у славетних куплетах Еліянти. Коли ставав у послузі якійсь прекрасній дамі, його звали інколи „чарівним“, але щастя його ніколи далі цього слова не сягало.
У цей період, що тривав коло шести років, з 1810 до 1816, Понс набув згубної звички — добре обідати, бачити людей, що запрошували його, призводячи себе до видатків, роздобували перші овочі, відтикали найкращі свої вина, ставили десерт, каву, лікери й трактували його щонайкраще, як це повелося за Імперії, коли в багатьох домах наслідувано розкоші королів, королев та принців, яких повнісінько було в Парижі. Тоді дуже поширена буля гра в королівство, як тепер гра в парлямент, коли твориться безліч товариств із президентами, віце-президентами та секретарями — товариства льонницькі, виноградницькі, шовківницькі, сільсько-господарські, промислові й т. ін. Навіть суспільних виразок шукають, щоб закласти товариство сцілителів.
Шлунок, діставши отаке виховання, неминуче діє на мораль і псує її відповідно до високої кулінарної премудрости. Жага, що таїться по всіх закутках серця, тут промовляє владно, вона підтинає волю, честь, вона
