— Та як? Та чому? З якого приводу? — спитала вона наприкінці.
— Ви хочете знати, як вас можуть ґільйотинувати?..
Сібо зблідла, як мрець, бо слова ці впали їй на шию, як ніж закону. Вона спантеличено глянула на Фрезьє.
— Слухайте мене гаразд, дитино моя, — вів Фрезьє, стримуючи задоволення від переляку своєї клієнтки.
— Та я краще все покину… — пробурмотіла Сібо.
І хотіла підвестися.
— Сидіть, бо ви мусите знати свою небезпеку, я мушу просвітлити вас, — владно сказав Фрезьє. — Пан Пільєро прожене вас, це певно, правда? Ви стаєте за прислугу в тих двох панів, гаразд! Це значить, що між вами й президентовою оголошено війну. Ви йдете на все, щоб захопити спадщину, щось урвати з неї…
Сібо зробила рух.
— Я вас не ганю, це не моя роля, — сказав Фрезьє, відповідаючи на її рух. — Ця справа — справжня бійка, і ви підете далі, ніж думаєте собі! Думка п'янить, голова закрутиться…
Пані Сібо, пишаючись, знову заперечила рухом.
— Ну, ну, мамцю, ви дуже далеко підете… — мовив Фрезьє з жахливою фамільярністю.
— Та що ви, за злодійку мене маєте?
— Що там, мамцю, адже маєте ви від пана Шмуке розписку, яка вам небагато коштувала… Ах, ви тут на сповіді, прекрасна дамо… Не дуріть же свого сповідальника, надто коли він уміє читати у вашому серці…
Сібо перелякалась його прозорливости й зрозуміла, чому він так уважно її слухав.
— Так от, — вів Фрезьє, — ви вільно можете припустити, що президентова не дасть себе випередити в цій гонитві за спадщиною… За вами наглядатимуть, за вами стежитимуть… Ви доб'єтесь, що в духівницю пана Понса будете заведені… Чудово. Одного доброго дня з'являється поліція, беруть якийсь навар і знаходять у ньому арсен; вас із чоловіком заарештовують за те, що ви хотіли отруїти пана Понса, щоб одержати свою спадщину… Я обороняв у Версалі одну бідну жінку, таку ж безвинну, як і ви були б у такому разі; справа була так,
