але дверниця погасила іскру недовіри, що блищала в очах ходатаря, сказавши йому, що Маґус зараз оце вернувся з подорожі й щонайпізніше позавтра вона влаштує йому побачення з євреєм на Понсовому помешканні, щоб визначити ціну колекції.
— Будьте щирі зі мною, — сказав Фрезьє. — Більш, ніж імовірно, що мені доручать інтереси спадкоємців пана Понса. В такому становищі я зможу ще краще вам прислужитись.
Сказано було це так сухо, що Сібо затремтіла. Цей зголоднілий ділок мусів і собі крутити, як крутила й дверниця; тож вона вирішила поспішатись із продажем картин. Сібо не помилялась на своїх припущеннях. Адвокат і лікар разом замовили для Фрезьє новісінький одяг, щоб він міг у пристойному вигляді з'явитись до пані президентової де-Марвіль. Потрібний на пошиття час був єдина причина затримки цього побачення, що від нього залежала доля двох друзів. Після візити до пані Сібо Фрезьє мав піти міряти свій фрак, жилет те штани. Застав він одежу вже готовою й кінченою. Вернувся додому, надів нову перуку й коло десятої години вранці поїхав найманим кабріолетом на Ганноверську вулицю, де сподівався добитись у президентової авдієнції. У білій краватці, жовтих рукавицях, у новій перуці й напахчений одекольоном Фрезьє нагадував отруту, налиту в кришталь і білою шкірою зав'язану, отруту в котрої все, від налички до шнурка, дуже привабливе, а виглядає вона, проте, ще небезпечнішою. Його різкість, прищувате обличчя, шкурна хвороба, зелені очі, злостивість — вражали, як хмари серед чистого неба. Такий, як він з'явився перед очі Сібо в своєму кабінеті, це був звичайний ніж, яким убійник вчинив злочин, а коло ґанку президентової це був елеґантний кинджал, що його молода жінка ховає собі в ридикюль.
