тисячі сто дев'яносто два франки… І подумайте, що вам треба буде щонайменше дві тисячі франків на доглядачку, лікаря, ліки та щоб прогодувати доглядачку. За тим я й позичила тисячу франків у пана Пільєро, — сказала вона, показуючи тисячефранковий білет, одержаний від Ґодісара.
Шмуке слухав ці розрахунки в цілком зрозумілому спантеличенні, бо з нього був такий фінансист, як із котів музиканти.
— Пань 3іпо, Бонс не при собі! Простійть йому, тоглядайть його й талі, лишіться наша саступниця… я фас нафколішки прошу…
І німець упав перед Сібо й цілував руки цьому катові.
— Слухайте, котику мій, — сказала вона, підводячи Шмуке та цілуючи його в чоло, — Сібо ось захворів, у ліжкові він, я й по доктора Пулена послала. В таких обставинах я мушу впорядкувати свої справи. Та й Сібо, коли в сльозах мене побачив, то так розлютувався, що й нога моя, щоб тут була, не хоче. Він оце й править свої гроші, а гроші, чи бачите, то його. Ми, жінки, нічого тут вдіяти не можемо. Але коли йому віддати гроші, оті три тисячі франків, то він може й заспокоїться. Це ж у нього, бідолахи, весь достаток, його заощадження за двадцять шість років праці, кривавиця його. Грошей йому треба завтра, тут уже не викрутишся… Ви не знаєте Сібо: коли розгнівається, то й убити може. Ну, як я попрошу, може він і дозволить мені вас обох доглядати. Я прийму всю муку з любови до вас, бо ви ж янгол.
— Ні, я пітні людін, які люпіть свій друк і життя фіттасть, щоп його фрятувайть…
— Але гроші?.. Мій добрий пане Шмуке, припустімо, що ви мені нічого не дасте, але ж вам самим треба три тисячі на видатки! Їй-богу, знаєте, що я зробила б, вами бувши? Не думаючи, продала б штук шість або вісім отих клятих картин, а намість їх повісила б кілька тих, що у вашій кімнаті попід стіною стоять через брак місця! Бо хіба ж не байдуже — та чи та висить картина?
