картина, де змальовано „Святу Родину“, невідомого майстра“.
Таку саму квитанцію дав і Ремонанк, що забрав собі Ґреза, Кльода Льорена, Рубенса та Ван-Дейка, приховавши їх під загальною назвою картин французької та флямандської школи.
— Ці кроші показуйть мені, шо це безтілля щось куштує… — сказав Шмуке, одержуючи п'ять тисяч франків.
— Авжеж що коштує… — обізвався Ремонанк. — Я за все оце сто тисяч франків дав би.
Овернець, якого попросили вчинити цю маленьку послугу, замінив вісім проданих картин картинками такого самого розміру і в таких самих рямках, які він вибрав з-поміж малоцінних картин, що Понс поставив у Шмуке в кімнаті. Елі Маґус, заволодівши чотирма шедеврами, покликав Сібо до себе додому, щоб, мовляв, поквитуватися з нею. Але вдома почав скаржитись, знайшов у картинах дефекти, які треба було реставрувати, запропонував панії Сібо тридцять тисяч за комісію, і присилував її ці гроші взяти, показавши їй блискучі папірці з написом: тисяча франків! Ремонанка він теж примусив дати Сібо таку саму суму, й позичив йому її під заставу його чотирьох картин, які теж сказав принести до себе додому. Чотири Ремонанкові картини видались Маґусові такими чудовими, що йому не сила було їх назад віддати, тож він другого дня приніс тандитникові шість тисяч франків прибутку, і той відступив йому картини. Сібо, маючи шістдесят вісім тисяч франків, знову зажадала від співучасників своїх якнайглибшого секрету, і попросила єврея сказати, де примістити ці гроші так, щоб ніхто про це не дізнався.
— Купіть акції Орлеанської залізниці, вони зараз стоять на тридцять франків нижче від номіналу, через три роки ваші гроші подвоються, а дістанете ви зараз папірці, які в гаманці улізуть.
— Лишіться но, пане Маґус, я збігаю до повіреного Понсової родини, він хоче знати, за яку ціну купили б ви оте хамло… Я його зараз приведу.
