— Гей, Пулене! — гукнув він. — Все йде гаразд. Ми врятовані!.. Сьогодні ввечері скажу, як саме. Подумай, яка там посада тобі до вподоби, ти її матимеш! А я буду мировий суддя! Тепер Табаро вже не відмовиться за мене дочку віддати… А тебе я беруся одружити з панною Вітель, онукою нашого мирового судді.
Фрезье покинув Пулена приголомшеним від цих божевільних слів і опукою плигнув на бульвар; тут він махнув омнібусові, і за десять хвилин модерний віз приставив його на вулицю Шуазель. Було коло четвертої години. Фрезьє був певен, що застане президентову саму, бо судді раніш як о п'ятій із суду не повертаються.
Пані де-Марвіль зустріла Фрезьє дуже прихильно — очевидячки, пан Лебеф сприятливо висловився за колишнього мантського повіреного, як і пообіцяв був панії Ватінель. Амелія мало що не підлещувалась до Фрезьє, як герцоґиня Монпансьє до Жака Клемана, бо малий повірений був її зброєю. Та коли Фрезьє показав колективного листа, де Елі Маґус з Ремонанком зобов'язувались купити на гурт Понсову колекцію за дев'ятсот тисяч франків готівкою, президентова глянула на ходатаря очима, звідки бризнула ця сума. Це був струмінь жадоби, що линув на повіреного.
— Пан президент, — мовила вона йому, — доручив мені запросити вас узавтра обідати. Будуть тільки свої: мій повірений, пан Ґодшаль, наступник пана Дероша, потім наш нотар Бертьє, зять мій та дочка… По обіді ви, я, нотар та повірений улаштуємо невеличку нараду, про яку ви просили, тоді я й дам вам повноваження. Ті два добродії будуть слухатись ваших вказівок, як ви й вимагаєте, й пильнуватимуть, щоб усе це відбулося гаразд. Коли треба буде, ви одержите від пана де-Марвіля довіреність…
— Вона мені буде потрібна в день смерти…
— Її виготують заздалегідь.
— Пані президентова, якщо я жадаю довірености, якщо я хочу, щоб ваш повірений у цій справі не виступав, то це не так у своїх інтересах, як у ваших…
