Візита панни Ельоїзи Брізту об десятій із половиною ввечері видалась Сібо досить природною, але вона дуже боялась, щоб танцівниця не згадала в розмові за тисячу франків, від Ґодісара одержану, тим то й пішла з прем'єркою, ущедряючи її чемностями та лестощами, мов яку владарку
— Ах, люба моя, ви куди краща на своєму терені, ніж у театрі, — сказала Ельоїза, йдучи сходами. — Закликаю лишитись при своїй посаді!
Ельоїза, яку привіз у кареті друг її серця Біксіу, була чудово вбрана, бо їхала на вечірку до Марієта, одного з найперших оперних співаків. Пан Шапульо, колишній брузументар із вулиці Сен-Дені, що жив тут на третьому поверху, вертався якраз із дружиною та дочкою з „Амбіґю-Комік“, і їх уразила поява такого туалету й такої гарної істоти на їхніх сходах.
— Хто це така, пані Сібо? — спитала пані Шапульо.
— Абищо!.. Стрибунка, яку можна щовечора мало не голою бачити за сорок су… — шепнула дверниця колишній брузументарці на вухо.
— Вікторіно, дитино моя, посторонися! — сказала пані Шапульо дочці.
Ельоїза зрозуміла цей вигук переляканої матері й обернулася:
— Так ваша дочка ще гірша за губку, пані, коли ви боїтесь, щоб вона не зайнялась від мого дотику?..
Ельоїза, приємно лосміхаючись, глянула на пана Шапульо.
