— Бідолаха! — подумав Ґодісар, передбачаючи можливий кінець нерівної боротьби. — Слухайте, — сказав він, — знаєте, що треба зробити?
— У мене є пофірені…
— Ну, так зразу ж погоджуйтесь із спадкоємцями добровільно; одержите від них гроші та дожиттьову ренту й житимете собі спокійно…
— Мені краще й не трепа! — відповів Шмуке.
— Ну, так дозвольте мені все це полагодити, — сказав Ґодісар, якому Фрезьє розповів напередодні свій плян.
Ґодісар гадав, що вислужиться перед молодою віконтесою Попіно та перед її матір'ю, коли доведе до щасливого кінця цю брудну справу, і потрапить колись щонайменше до Державної Ради.
— Я таю фам упофновашень.
— От і гаразд! Передусім ось вам сто екю… — сказав Наполеон бульварних театрів.
Він здобув із гаманця п'ятнадцять люї й подав їх музикантові.
— Маєте тут за півроку платню, а потім, коли покинете театр, віддасте мені. Тепер полічімо, скільки ви витрачаєте на рік, скільки вам треба, щоб бути щасливим? Ну, ну, уявіть собі Сарданапалівське життя!..
— Мені трепа два костюм, на зима й на літо…
— Триста франків! — сказав Ґодісар.
— Чотири бар черефик…
— Шістдесят франків.
— Банчіх.
— Дванадцять пар, це тридцять шість франків.
— Шість зорочок.
— Шість перкалевих сорочок, двадцять чотири франки, й ще шість полотняних, сорок вісім, разом сімдесят два. Маємо чотириста шістдесят вісім, хай буде п'ятсот з краватками та хусточками й сто франків на прання… шістсот франків! А на прожиття скільки?.. Три франки на день?
— Ні, це пагато…
— Нарешті, вам потрібні капелюхи… Це буде півтори
