Його просити прийшли, цим він вигравав на пошані, та коли він похвалився своєму приятелеві Шмуке цією перемогою, то з жалем постеріг у ньому смуток і невимовлені сумніви. Проте, побачивши на обличчі Понсовім раптову зміну, добрий німець і собі кінець-кінцем зрадів, жертвуючи своїм щастям від неподільного володіння приятелем впродовж мало не чотирьох місяців. Моральні недуги мають над фізичними величезну перевагу — вони гояться вмить, тільки но уволено бажання, що їх спричинює, бо походять вони від збавлень: Понс цього ранку був уже не той. Сумного смертельного діда заступив той задоволений Понс, що ніс нещодавно президентовій віяло панії Помпадур. Але Шмуке поринув у глибокі міркування про цю подію і не зрозумів її, бо справжній стоїцизм ніколи не з'ясує собі французької ґречности. З Понса був справжній француз часів Імперії, в якому ґалянтність минулого століття з'єднувалась із відданістю жінці, так красно оспіваною в романсах „До Сірії рушаючи“ та ін. Шмуке поховав тугу в серці під квітками німецької філософії, але через тиждень пожовк, і пані Сібо всякими хитрощами привела до нього квартального лікаря. Лікар цей висловив побоювання, що це іктерія, і покинув пані Сібо в пригнобленні від цього вченого слова, яке означає — жовтуха!
Обидва приятелі чи не вперше пішли разом у гості обідати; але для Шмуке це була ніби подорож до Германії. Справді — Йоган Ґраф, господар „Райнського готелю“, та його дочка Емілія, кравець Вольфґанґ Ґраф із дружиною, Фріц Брунер і Вільгельм Шваб — усе були німці. Понс із нотарем були єдині французи, закликані на бенкет. Емілія виховалась у родині Ґрафів-кравців, що мали чудовий осібник на вулиці Рішельє, між вулицями Нев-де-Пті-Шан та Віледо, бо батько її цілком підставно боявся впливу різних людей, що спиняються в готелі. Ця достойна кравецька родина, де дівчину любили, як рідну дочку, віддавала молодому подружжю перший поверх свого будинку. Там і повинен був відкритись банковий дім Брунера, Шваба и Т-ва. Події ці вирішились ще місяць тому,
