хто зрозумів душевну й тілесну сухість президентової, жадібної тільки на пошану й завзятої в своїй чесноті, її вдавану побожність і гордовитість удачі в жінки, що звикла вдома командувати, можуть собі уявити, яку затаєну ненависть почувала вона до кузена свого чоловіка після того, як перед ним завинила. Вся ласкавість президентової та дочки її була, отже, підбита грізним бажанням помсти, тим часом відкладеної. Уперше за своє життя Амелія завинила перед своїм чоловіком, над яким панувала, та ще й мусіла прихильною бути до винуватця своєї поразки!.. Аналогію до цього можна знайти тільки в лицемірстві, що роками триває в святій колегії кардиналів або в [[w:Капітула |капітулах]] начальників релігійних орденів. О третій годині, коли президент вернувся з суду, Понс ледве встиг кінчити оповідання про своє чудесне знайомство з паном Фрідріхом Брунером, про вчорашнє частування, що закінчилось тільки вранці, й про все, що вищеназваного Фрідріха Брунера торкалось. Сесіль підійшла до справи просто й поцікавилась, як Фрідріх Брунер одягається, який він на зріст і на поставу, якого кольору має волосся й очі, і коли переконалась, що Фрідріх виглядає виборно, тоді почала вихваляти його великодушність.
— Дати п'ятсот тисяч франків своєму товаришеві в нещасті! Ох, мамо, в мене буде карета й ложа в Італійців…
І Сесіль зробилась мало не гарна, гадаючи про здійснення всіх материних бажань і власних надій, в яких уже зневірилась.
А президентова тільки сказала:
— Люба доню, ти можеш побратися через два тижні.
Всі матері називають своїх двадцять-три-річних дочок донями.
— А втім, — мовив президент, — треба ще часу, щоб зібрати відомості, я ніколи не віддам свою дочку першому-ліпшому…
— Щодо відомостей, то в Бертьє ж складено ті акти, — відповів старий митець. — Щождо молодика,
