якщо син мій стане міністром, якщо зробить вас кавалером ордену Почесного Легіону та радником паризької префектури, то вам, колишньому парфюмерові, зовсім нема чого скаржитись!
— А, в тому то й річ, пані! Я — бакалійник, крамар, колишній торгівець мигдалевим тістом, португальською водою, олією до волосся, — виходить для мене велика честь, що віддав свою дочку-одиначку за сина барона Гюло д'Ерві; дочка моя, мовляв, баронеса. Це відгонить часами регентства Луї XV, круглих віконець! Дуже добре… Я люблю Селестіну так, як можна любити одиначку, так люблю її, що терпів усі незручності вдовування в Парижі (і в розцвіті сил, пані!), щоб не обдарувати її ні братом, ні сестрою; але знайте, що й з такою безтямною любов'ю до дочки я не порушу свого багатства ради вашого сина, якого витрати, мені, старому торгівцеві, не здаються ясними…
— Пане, зараз у міністерстві торгівлі ви бачите пана Попіно, колишнього дрогіста з Ломбардської вулиці.
— Мій друг, пані!… — сказав колишній парфюмер; — бо я, Селестен Кревель, колись головний прикажчик у дядька Цезаря Бірото, купив фонди згаданого Бірото, тестя Попіно, а сам Попіно був звичайним прикажчиком у тому закладі, і він сам про це згадує, бо не пишається (треба справедливість йому віддати) перед людьми з добрим становищем та шістьдесятма тисячами франків ренти.
— Отже, пане, ті погляди, що ви означуєте словом „регентство“, певно непридатні вже для доби, коли людей відзначають за їхні особисті прикмети, і коли ви віддали свою дочку за мого сина…
— Ви не знаєте, як стався цей шлюб!.. — скрикнув Кревель. — Ох, прокляте парубоцьке життя! Коли-б не мої захоплення, моя Селестіна була-б віконтесою Попіно!
— Знову-таки, не докоряймо одне одному за доконані факти, — енергійно відказала баронеса. — Говорімо по суті тієї скарги, що виникла в мене
