Барон зробив необережність, подарувавши пані Марнеф убрання, надто розкішне для дружини помішника начальника; инші жінки заздрили і на вбрання, і на красу Валерії. Почалось шушукання по-під віялами, бо скрута в Марнефів була відома всьому відділові; урядовець просив грошової допомоги саме тоді, як барон залюбився в його дружині. Крім того, Гектор не міг сховати свого захвату, бачивши успіх Валерії, скромної, виборної, жаданної, що підпала під той пильний огляд, якого багацько жінок боїться, коли входить у нове товариство.
Посадивши дружину, дочку та зятя в карету, барон примудрився непомітно накивати, полишивши на клопіт сина та невістки ролю господарів дому. Він сів у карету пані Марнеф і повіз її додому; але вона була мовчазна й задумана, мало не засмучена.
— Моє щастя завдає вам туги, Валеріє, — мовив він, пригортаючи її до себе в глиб карети.
— Як-же, друже мій, бідній жінці не журитись, коли вона вперше грішить, хай навіть поведінка чоловікова і повертає їй волю?.. Чи ви думаєте, в мене душі немає, віри, релігії? Сьогодні ввечері ви аж ніяк своїх радощів не стримували й ганебно зрадили мене. І всі ті дами разили мене поглядами та дошкульними словами! Яка-ж жінка не дбає за свою репутацію? Ви мене погубили. Ах, я ваша, звичайно! і єдине виправдання в моєму гріху — це бути вам вірною. Страхіття! — сказала вона, сміючись і дозволяючи себе поцілувати, — ви добре знали що робили. Пані Коке, дружина начальника нашої канцелярії, підсіла до мене, щоб полюбуватись на моє мереживо. „Воно англійське, сказала вона, і дорого вам коштувало, пані? — Нічогісінько не знаю, відповіла я, це мереживо — моя материзна, а сама я не така багата, щоб купувати подібне.“
Пані Марнеф, як бачимо, так заворожила, кінець-кінцем, старого красуна-імперця, що той і
