становища та безгрішшя ролю Тантала. У зносинах, як він казав, з найвиборнішими паризькими жінками йому доводилось тільки проводити їх крамарськими вітаннями, любуючись на їхню грацію, шиковний одяг та на те невисловне, що зветься породою. Піднестись до однієї з цих салонних фей — це було ще молодече його бажання, затаєне в глибу серця. Здобутись на ласку пані Марнеф було, ми знаємо, не тільки здійсненням його химери, але й питанням гордощів, пихи та самолюбства. Від успіху зросло його честолюбство. Голова його раювала, а коли голова захоплена, щастя в-десятеро більшиться. До того-ж пані Марнеф обдарувала Кревеля такими тонкощами, про які він і не догадувався, бо ні Жозефа, ні Елоїза його не любили, а пані Марнеф визнала за потрібне добре його обдурити, добачаючи в його особі невичерпну касу. Облудність продажної любови чарівніша за саму дійсність. Справжня любов несе з собою горобині сварки, де люди дошкуляють одне одному до живого, а сварки за-для розривки, навпаки, бувають тільки пестощами для обдуреного самолюбства. Отже, рідкі побачення підтримували в Кревелі бажання в стані пристрасти. Раз-у-раз він натрапляв на чеснотну суворість Валерії, що вдавала гризоту сумління й говорила про те, що́ мусить думати про неї батько в раї хоробрих. Він мусів перемагати певну холодність, яку спритна молодичка майстерно обороняла, прикидуючись, нарешті, переможеною від божевільної пристрасти цього буржуа; але, мов засоромившись, зразу-ж прибирала позу пристойної жінки та чеснотного вигляду, точнісінько як англійка, і завжди гнітила свого Кревеля своєю гідністю, бо Кревель з першого-ж разу в її чесноту повірив. Словом, Валерія мала таку високу вправність у коханні, що й для Кревеля, і для барона була просто необхідною. На людях вона чарівно поєднувала в собі непорочну, мрійну скромність, бездоганну пристойність та розум, прикрашений
