Скульптура, як і драматичне мистецтво, є заразом найважче і найлегше з усіх мистецтв. Скопіюйте модель, і твір виконано; але вдихнути в нього душу, дати тип, відтворюючи чоловіка чи жінку — це подвиг Прометея. Такі досягнення під ліком у аналах скульптури, як під ліком і поети в історії людськости. Мікель-Анджело, Мішель Коломб, Жан Ґужман, Фідій, Праксітель, Поліклет, Плюже, Канова, Альберт Дюрер — це брати Мільтона, Вірґілія, Данте, Шекспіра, Тассо, Гомера та Мольєра. Подвиг цей такий грандіозний, що однієї статуї досить для безсмертя людини, як досить було Фіґаро, Ловеласа, Манон Леско, щоб увічнити Бомарше, Річардсона та абата Прево. Поверховні люди (а серед митців їх аж надто багато) кажуть, що скульптура існувала тільки голизною, що вона вмерла разом з Грецією, що з сучасним одягом вона неможлива. Передусім, давні створили чудові статуї, цілком загорнуті в покривала, як от Полімінія, Юлія, то-що, а ми не знайшли й десятої частини їхньої вмілости. Потім, хай справжні прихильники мистецтва подивляться у Флоренції на „Мислителя“ Мікель-Анджело та в Майнському соборі на „Божу матір“ Альберта Дюрера, що створив із чорного дерева живу жінку під потрійним убранням і таке пишне, таке м'яке волосся, яке чи й доводилось зачісувати колись покоївці; хай підуть туди нетямущі, і всі хай визнають, що геній здібен пройняти думкою одежу, зброю, сукню й оживити під ними тіло так само, як людина позначає свою зовнішність своєю вдачею та життьовими звичками. Скульптура є невпинне здійснення того, що один і єдиний раз названо в малярстві ім'ям Рафаеля! Розв'язання цієї жахливої проблеми полягає тільки в невпинній, постійній праці, бо матеріяльні труднощі мусять бути так переможені, рука має бути така вправна, звична й слух'яна, щоб скульптор міг боротися віч-на-віч з тією духовною натурою, яку треба відтворити в матеріялі. Якби Паґаніні, що в нього душа промовляла
