коло цих грандіозних винятків? Та жінка мусить бути такою, як Лісбета була п'ять років, і давати, крім того, любов лагідну, обережну, завжди готову, завжди радісну.
Гортензія, просвітлена своїм материнським стражданням, здушена жахливими нестатками, надто пізно примітила помилки, що вона мимоволі вчинила через свою надмірну любов; та вона була гідною дочкою своєї матери, і серце її гнітилось на думку, що вона мучитиме Венцеслава; вона занадто любила, щоб бути катом свого любого поета, але бачила вже той недалекий час, коли злидні обпадуть її, сина її і чоловіка.
— А, що там, моя мала́, — сказала Бета, бачивши сльози, що підступили до прекрасних очей її двоюрідної кузини, — не варто побиватися. За цілу шклянку сліз не дадуть і тарілку супу! Скільки вам треба?
— Та тисяч п'ять-шість франків.
— У мене є од сили три тисячі, — сказала Лісбета. — Що зараз робить Венцеслав?
— Йому пропонують зробити вкупі з Стідманом десертний посуд для герцога д'Ерувіля за шість тисяч франків. Тоді Шанор береться сплатити чотири тисячі франків, що ми винні Леонові Лора та Брідо, це борг чести.
— Як, ви одержали гроші за статую і за барельєфи на пам'ятнику маршалові Монкорне, а боргу цього не сплатили?
— Але-ж, — сказала Гортензія, — ми вже три роки витрачаємо по дванадцять тисяч франків, а прибуток у мене сто луї. Пам'ятник маршалові, коли відкинути видатки, дав нам не більше, як шіснадцять тисяч франків. Справді, якщо Венцеслав не працюватиме, я не знаю, що з нами буде. Ах, коли-б я могла вивчитись робити статуї, як-би я глину ліпила! — сказала вона, витягуючи свої прекрасні руки.
Як бачимо, Гортензія в заміжжі виправдала те, що можна було сподіватися від неї, як була дівчиною. Очі її іскрились; у жилах її текла палка,
