Валерія, дізнавшись того-ж вечора про цю перемогу, зажадала від барона Гюло, щоб він запросив обідати Стідмана, Клода Віньона й Стейнбока, бо вона вже починала його тиранити так, як уміють ці жінки тиранити старих, що мусять бігати по місту, припрошувати тих, хто вгодний буде цікавості чи честолюбству цих жорстоких коханок.
Другого дня Валерія узброїлась, прибравшись у таке вбрання, яке вигадують парижанки, коли хочуть появити всі свої чари. Вона вивчала себе в цьому витворі, як фехтувальник перед дуеллю свої способи. Ніде ні бганки, ні зморшки. Валерія сяяла своєю надзвичайною білістю, млосністю, витонченістю. Нарешті, мушки її непоборно вбирали очі. Гадають, що мушки вісімнадцятого століття забуто або скасовано, це помилка. Теперешні жінки вправніше за колишніх уміють привабити лорнета сміливими стратегемами. Та перша винайшла кокарду з стрічок з діямантом посередині й цілий вечір вбирає погляди; инша відновлює головну сітку й устромлює у волосся кинджала, щоб усі думали про її підв'язки; та руки коло кисти чорним оксамитом перев'язує, та з'являється у чепці з стрічками. Ці величні зусилля, ці Австерліци Кокетства та Кохання, стають тоді модою для нижчих сфер, а щасливі твориці тимчасом шукають уже нового. Для цього вечора, де Валерія хотіла мати
