грошам хутко перетворилася в спальню, а передпокій, як і по багатьох домах, став за їдальню.
Коли Венцеслав прийшов додому, коли прочитав обидва листи, він відчув якусь радість і разом смуток. Дружина, мовляв, з очей його не спускала, і в душі він обурювався на цей новий полон на зразок Лісбетиного. Переситившись за три роки любов'ю, він теж ці два тижні міркував і прийшов до висновку, що родина — важкий тягар. Допіру Стідман вітав його з тією пристрастю, яку він збудив у Валерії, бо Стідман, маючи досить зрозумілу задню думку, вважав за доречне розбуркувати пиху в чоловіка Гортензії, надіючись потім розрадити жертву. Отже, Венцеслав був щасливий, що може знову вернутися до пані Марнеф. Але він пригадав безмежне й чисте щастя, яким був тішився, красу Гортензії, її розум, її безневинну й наївну любов, і гаряче за нею пожалів. Він хотів бігти до тещі й добитися там прощення, але зробив так, як робили Гюло та Кревель — пішов до пані Марнеф і поніс їй дружининого листа, щоб показати їй лихо, до якого вона спричинилась, і використати, мовляв, це нещастя, вимагаючи натомість втіхи від коханки. У Валерії він застав Кревеля. Мер, надувшись від гордощів, ходив сюди й туди по вітальні, мов людина, схвильована бурхливими почуттями. Він ставав у позицію, немов хотів щось сказати й не зважувався. Фізіономія його сяяла, він підбігав до вікна й стукотів пальцями об шибку. На Валерію він поглядав зворушено й ніжно. На щастя для Кревеля ввійшла Лісбета.
— Кузино, — шепнув він їй, — чи ви знаєте новину? Я батько! Мені здається, що я вже менше люблю мою бідну Селестіну. От що воно значить — мати дитину від жінки, яку божествиш! Бути батьком серцем і кров'ю! О, слухайте, перекажіть Валерії, що я працюватиму для дитини, я здобуду їй багатство! Вона казала мені, що з певних знаків гадає, ніби це хлопець буде! Якщо
