Пані Гюло підвела голову й тоскно глянула на старого парфюмера.
— Париж — це місто, де збираються всі енергійні люди, що виростають, як ті дички, на французькій землі, в ньому кишить багато безпритульних талантів, багато сміляків, здібних на все, навіть здобути багатство… Ну, так ці хлопці… (Ваш слуга теж таким був свого часу й добре їх знає!.. Що мав дю-Тіле? Що мав Попіно двадцять років тому? Ниділи обидва в крамниці дядька Бірото без жадного капіталу, крім бажання висунутись, а воно, на мою думку варте найкращого капіталу!.. Капітал можна проїсти, а здібностів не проїси!.. А я що мав? Бажання висунутись, відвагу. Тепер дю-Тіле зрівнявся з найвидатнішими особами. Малий Попіно, найбагатший дрогіст з Ломбардської вулиці, став депутатом, а тепер і міністром…). Ну, так отакий кондотьєр, мовляв, крамар, писака або маляр, це єдина в Парижі істота, що може взяти безпосажну красуню, бо хоробрість їхня не знає меж. Пан Попіно одружився з панною Бірото, не сподіваючись і лівра посагу. Люди ці божевільні! Вони вірять у любов так само, як у свою долю та здібності!.. Пошукайте енергійної людини, що закохається у вашу дочку, і він ожениться з нею, не зважаючи на становище. Признайтесь, що, як ворогові, мені не бракує великодушности, бо порада ця йде мені на шкоду.
— Ох, пане Кревелю, якщо ви хочете бути моїм другом, то покиньте свої смішні думки!..
— Смішні? Пані, не принижуйте себе, гляньте на себе… Я вас люблю, і ви прийдете до мене! Я хочу сказати колись Гюло: „Ти взяв у мене Жозефу, а я в тебе — дружину..!“ Це старий закон відплати! І я добиватимусь здійснення свого проєкту, аби тільки ви не стали надміру бридкою. Я доб'юся, ось через що, — сказав він, стаючи в позицію та дивлючись на пані Гюло.
— Ви не знайдете ні діда, ні закоханого молодика, — провадив він після павзи, — бо не так
