одного боку мене тарабанять; коли з двох заразом, пане директор, то й шкіра лусне.
— Любий Марнефе, треба бути дуже терплячим, щоб дійти мети. Ви не можете бути начальником канцелярії — якщо взагалі ним будете — раніше, як через два місяці. Не можу я в ту мить, коли сам мушу своє становище зміцняти, добиватись скандального підвищення.
— Якщо вас скинуть, то я начальником ніколи не буду, — холодно мовив пан Марнеф. — Призначіть мене, від цього не буде ні гірше, ні краще.
— Так я мушу для вас пожертвувати собою? — спитав барон.
— Якщо буде инакше, то в мене зникне багато ілюзій про вас.
— Занадто вже ви Марнеф, пане Марнеф!.. — сказав барон, підводячись та показуючи йому на двері.
— Маю честь кланятись, пане барон, — покірно відповів Марнеф.
— Що за негідник! — подумав барон. — Це нагадує негайний позов про сплату під загрозою відчуження майна.
Через дві години, коли барон кінчав напучувати Клода Віньйона, якого хотів послати до міністерства юстиції розвідати про судову владу, що в районі її пробуває Йоган Фішер, до кабінету пана директора ввійшла Рена й подала йому листа, прохаючи відповіди.
— Посилати Рену! — подумав барон. — Валерія збожеволіла, вона всіх компромітує, заразом і призначення того гидкого Марнефа.
Він відпустив особистого секретаря міністра й прочитав таке:
„Ах, друже мій, що я зараз пережила! Якщо три роки я була з тобою щаслива, то дорого за це заплатила! Він прийшов з канцелярії у страшенному гніві. Я знала його бридким, а сьогодні побачила страхітним. Його чотири справжні зуби тремтіли, він загрожував мені своєю гидкою
