— Гаразд, заспокой дружину і виряди цих добродіїв.
— Е, ні! — хитро відказав Марнеф. — Ці добродії повинні скласти протокола про злочин, бо що-ж буде з моєю скаргою без цієї штучки? У вищому уряді з шахрайством і не розминешся. Ви вкрали в мене дружину, а начальником канцелярії мене не зробили. Пане барон, даю вам на це два дні терміну. Ось листи…
— Листи!.. — скрикнув барон, уриваючи Марнефа.
— Так, листи, які доводять, що дружина моя вагітна тепер від вас… Розумієте? Ви мусите записати моєму синові ренту, рівну тій, яку байстрюк цей у нього віднімає. Та я буду скромний, це мене аж ніяк не турбує, батьківством я не захоплююсь! Сто луї ренти буде досить. Завтра вранці я буду призначений на посаду пана Коке й заведений у спис кандидатів на орден Почесного Легіону в звязку з липневими святами, або… подам протокола із скаргою до суду. Я ще й милосердний, правда?
— Боже мій! Гарненька жінка! — казав мировий суддя поліцейському комісарові. — Яка втрата для всіх, коли вона збожеволіє!
— Вона аж-ніяк не збожеволіє, — повчально відповів поліцейський комісар.
Поліція завжди буває втіленням сумніву.
— Пан барон Гюло трапив у пастку, — додав поліцейський комісар так голосно, щоб могла почути й Валерія.
Валерія пронизала комісара поглядом, який убив-би його, коли-б погляди могли разити своїм скаженством. Комісар посміхнувся, він теж наставив пастку, і жінка в неї спіймалася. Марнеф сказав дружині вернутись до спальні й пристойно одягтися, бо він уже в усіх пунктах дійшов згоди з бароном, який надів халата й вийшов у першу кімнату.
— Панове, — сказав він урядовцям, — нема-що просити мені, щоб справа ця лишилась таємною.